Чому Петро Порошенко на Луганщині програв у першому турі?

Відома волонтерка у Сєвєродонецьку Наталія Богуславська, яка з перших днів війни активно допомагала українській армії з болем відреагувала на результати першого туру президентських виборів. Вона написала коментарій у місцевій групі під результатами виборів у 106 виборчому окрузі, до якого входить обласний центр Сєвєродонецьк.

Навожу його:

  • Хочу попросити вибачення у тих, кому я п’ять років з люттю намагалась довести, що Сєвєродонецьк — це Україна, що тут мешкає велика кількість патріотів, що тут люблять і цінують свою державу…. Так, я помилялася. Беру свої слова назад(((
    Окремо прошу вибачення у військових, які мені свято вірили…

На цей коментар відреагували 73 людей, які поставили свої лайки.

Спробую проаналізувати у цій статті, чому у п’яти виборчих округах Луганщини сьогоднішній Президент Петро Порошенко зайняв четверте місце. 

Після звільнення частини Луганщини українською армією у 2014 році від незаконних збройних формувань серед патріотично налаштованих місцевих жителів панував піднесений настрій – усі думали, що тепер область житиме по-новому. Багато журналістів, у тому числі, іноземних, які уперше у своєму житті приїхали на Луганщину, щоб побачити своїми очима, як живуть недавно звільнені міста, шукали очевидців тих подій і натхненно писали про героїв-волонтерів. Люди, які роками жили у своїх містах, були аполітичними і байдуже ставилися до української атрибутики, розчулено розповідали, що ця війна змінила їх свідомість, ставлення до своєї держави.

Патріотична піднесеність вплинула і на автора цих рядків, який, щиро сподіваючись на зміни у суспільстві в результаті приходу нової влади, написав своє бачення ситуації у недавно звільненому обласному центрі.

У проукраїнської частини суспільства, яка заклопотана різними проблемами роками на Донбасі жила у напівсонному стані і тут у гущі подій прокинулася, був величезний запит на зміни. Проте не судилося.

У місцевих чиновників не було бажання писати і втілювати разом із представниками громадських організацій гуманітарну стратегію розвитку області, яка б сприяла примиренню людей із різними точками зору. Це було головне завдання для усіх гілок влади у прифронтовій зоні. Навпаки, чиновники скористалися патріотичним підйомом місцевих жителів для власного збагачення та кар’єризму.

Деякі волонтери, такі, як згадувана вище Наталія Богуславська спрощено розуміють українську державу. Вона для них, передусім – це національний прапор, вишиванка та гімн. Таким волонтерам, замість того, щоб контролювати владу та аналізувати роботу чиновників, набагато важливіше організувати раз у рік патріотичний автопробіг. Цим не могли не скористатися спритні чиновники з Луганської обласної військово-цивільної адміністрації, яка, замість того, щоб реалізовувати соціально-економічні та культурні державні програми, перетворилася у закритий елітний клуб, куди є допуск тільки своїм.

У 2015 році невідомі поблизу Щастя розстріляли групу розвідника Андрія Галущенка (Ендрю), який на лінії розмежування боровся з контрабандистами. Андрій Галущенко та сержант податкової поліції Дмитро Жарук загинули на місці, а інші бійці отримали поранення. Незадовго до загибелі А. Галущенко в інтерв’ю журналістам «ТСН» розповів, що, на його думку, торгувати з окупованими територіями будуть фірми близькі до заступника обласної адміністрації Юрія Клименка та екс — начальника ГУМВС України в Луганській області Анатолія Науменка.

Пізніше голова обласної адміністрації  у 2015-2016 рр. Георгій Тука в інтерв’ю журналістам «5 каналу» розповів, що знає організаторів цього злочину, але прізвище їх не назвав. За словами Г. Туки, організатори і виконавці злочину живуть на підконтрольній Україні території, а не на окупованій, як вважали, спочатку деякі експерти, схиляючись, що до розстрілу була причетна ворожа диверсійна група.

До цього часу замовників і виконавців вбивства групи Ендрю не знайдено, що викликало недовіру до влади навіть серед волонтерів.

Йшов час, волонтери, активісти, правозахисники у багатьох справах виконували функцію держави, щиро сподіваючись, побудувати нову країну, а деякі чиновники обласної адміністрації займалися хабарництвом і жили у своїй окремій державі.

Некомпетентність керівництва обласної адміністрації, особливо у сферах культури та мистецтва, підірвали авторитет президентської вертикалі власті серед представників громадянського суспільства.

З 2014 по 2017 рр. у Сєвєродонецьку, Лисичанську і Старобільську проходив мандрівний фестиваль «З країни в Україну», організатори якого, популяризуючи, сучасні течії театру, авторське кіно, цікаву літературу, живу музику хотіли створити тривалий проект у напрямку одного із перелічених мистецтв. Разом із фестивалем організатори проводять окремо освітній проект «Відкривай Україну».

Проте через відсутність зацікавленості із боку обласної влади, яка мала б допомогти волонтерам створити стратегію та виділити на її втілення кошти, цей найбільш масштабний та якісний на Луганщині за ці роки у культурі проект, на жаль, не став постійним заходом.

Режисер Юрій Шилов привозив на фестиваль показувати свій фільм «Панорама» («Docudays UA», «Kyiv International Short Film Festival», Одеський МКФ).  Медіа-центр «Сіверський Донець», 2016 рік.

 

Увечері місцеві жителі приходили на виступи українських сучасних музикальних колективів. Площа Перемоги, Сєвєродонецьк, 2016 рік. 

Провінційні чиновниці заступниця обласної адміністрації із соціальних та гуманітарних питань Ольга Лішик і начальниця управління культури, національностей та релігій Аліна Адамчук стали великим розчаруванням для багатьох волонтерів, які проводили своїми силами культурні заходи, часто набагато цікавіші та якісніші, чим ті, що робила за бюджетні кошти влада. А вона утримується, як відомо, на кошти платників податків. У Держбюджеті цього року передбачена сума 384, 23 мільйонів гривень на утримання апарату облдержадміністрації.

Під час виборчої кампанії першого туру президентських виборів місцеві осередки «Радикальної Партії Олега Ляшка», «Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», «Блоку Петра Порошенка «Солідарність» та «Громадянської позиції» орієнтувалися на літніх людей, у першу чергу, пенсіонерів, яким працівники штабів роздавали агітаційні листівки і партійні газети. Штаби цих політичних партій свідомо уникали зустрічей із молоддю, вважаючи її, за звичкою аполітичною. Оскільки у державі старим політикам не довіряють, (які б обіцянки перед виборами вони не давали), то закономірно, що до прямолінійної газетної агітації інтересу у людей не було і вони її не читали. Тобто, замість того, щоб підтримувати фінансово освітні та культурні програми для молоді, які б сприяли її інтеграції у політичне життя, штаби кандидатів марно витратили кошти на агітацію у газетах.

На початку 2018 року режисерка Лариса Артюгина, яка з початку війни на Сході

організовує для молоді освітні програми у кіно, привезла для показу в Лисичанський педагогічний коледж дипломні роботи режисерок – випускниць Київського національного університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Як і більшість проведених громадськими активістами культурних заходів, показ проходив за підтримки волонтерів. Під час обговорення із студентами побаченого на екрані мова зайшла про політику – Л. Артюгина запитала у них, за кого вони голосуватимуть на наступних президентських виборах? Двоє хлопців-студентів відповіли, що на вибори не підуть, бо не вірять політикам і у можливі зміни в державі. На жаль, це – типова позиція молоді щодо її участі у політиці.

Губернатор області у 2016-2018  рр. Юрій Гарбуз на зустрічах із журналістами неодноразово розповідав їм про свій проект – створення на Луганщині міжнародного університету, в якому б викладали фахівці з усього світу. Втілення цього проекту, на думку, Ю. Гарбуза сприяло б тому, що молодь після закінчення школи не виїжджала б у Харків, Київ та інші великі міста, а залишалася б у області, продовжуючи навчання у цьому університеті. Це могло б стати серйозним поштовхом для розвитку області, особливо депресивних невеликих населених пунктів, які через старіння населення та виїзду молоді за кордон поступово вимирають. Проте цей проект став черговим прожектом обласної адміністрації і після звільнення Ю. Гарбуза про університет уже ніхто не згадує.

Можна, припустити, що відкриття міжнародного університету – це ресурсний проект, який залежав від позиції Китаю, Канади, Японії та інших країн і через це його важко було втілити. Проте, чому Ю. Гарбузу так хотілося відкрити міжнародний університет, а не налагодити співпрацю з провідними університетами у Києві, що було б більш реально?

Випускниця Національного університету «Києво-Могилянська академія», співзасновниця міжнародного фестивалю кіно та урбаністики «86», режисерка Надія Парфан у 2016 році показувала у Сєвєродонецьку свій документальний фільм «Reve ta stohne». У неї були наміри створити на Сході кіномайстерню, у якій би українські та європейські режисери вчили б молодь знімати кіно. Така майстерня «MyStreetFilms» була створена у 2017 році. Вона надавала технічну та консультаційну підтримку всім, хто жив у Луганській і Донецькій областях і хотів знімати кіно.

Бажання створити кіномайстерню на Сході було і в Лариси Артюгиної, яка викладала режисуру в Київському національному університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Якби обласна влада залучила цих та інших кінематографістів, які приїжджали з творчими зустрічами на Луганщину до створення масштабного кіноруху, наприклад, у депресивному Лисичанську, де з культурою завжди було погано, то від цього виграли б усі.

Проте Ю. Гарбуз оточив себе радниками, прес-секретарями, які працювали лише на підняття його особистого іміджу, що в підсумку вплинуло на  відірваність влади від громадянського суспільства. Через це багато ініціатив, в тому числі, і сфері культури, які йшли від обласної влади перетворювалися у піар-акції і не працювали на державу.

Політичні технологи кандидатів у президенти добре знали ситуацію на Луганщині. Вони пішли тим же шляхом, як і команда обраного у 114 окрузі народного депутата із «Нашого краю» Сергія Шахова, яка періодично роздає пенсіонерам продуктові набори та пакети з цукром, сподіваючись завоювати довіру не інтелектуального, а меркантильного виборця.

Команда Юлії Тимошенко через соціальні мережі активно просувала обіцянку своєї лідерки, що якщо вона стане президенткою, то удвічі знизить ціну на газ для населення. Президент Петро Порошенко за місяць до першого туру виборів згадав, як важко живуть люди із найменшим рівнем пенсії, і пообіцяв їм у березні-квітні виплатити по 2400 гривень.

Основними виборцями для штабів кандидатів у президенти були пенсіонери, частина з яких ще пам’ятає, як у радянські часи працювали зруйнований зараз завод «Лисичанська сода», збанкрутілий виробник скла «Пролетарій» та інші промислові підприємства Луганщини. Із 2014 року з перебоями почав працювати сєверодонецький хімічний комбінат «Азот», накопичуючи борги по заробітній платі, а двома роками раніше зупинився лисичанський нафтопереробний завод. Оскільки влада не відновила роботу цих підприємств, частина з яких була пов’язана економічними зв’язками з Росією, не створила нові робочі місця і не запропонувала ніякої альтернативи, то, не дивно, що, умовно кажучи, робочий клас проголосував за проросійського кандидата Юрія Бойка. На нього ці виборці покладали надію, що він відновить втрачені економічні зв’язки з Росією.

У 2017 році в Сєвєродонецьку пройшов мітинг організований профспілками Луганщини, учасники якого трудові колективи «Азоту», «Пролетарію», «Луганського енергетичного об’єднання» та інших підприємств вимагали від своїх керівників, Кабінету Міністрів України і місцевої влади вирішити їх економічні проблеми. Політики партії «Опозиційний блок» скористалися мітингом, щоб підняти свій рейтинг, вони підігрівали емоційними виступами настрій незадоволених невиплаченою заробітною платою людей. Проте це була справедлива реакція людей на бездіяльність власників підприємств та влади.

Відео мітингу:

 

У центрі зліва направо екс-губернатор Луганщини Юрій Гарбуз і народний депутат Сергій Дунаєв, біля мікрофону керівниця фракції «Опозиційний блок» у Лисичанській міській раді Олена Ратушна, крайній справа голова федерації профспілок Луганської області Валерій Черниш.

Мер Лисичанська у 2009-2012 рр, народний депутат Сергій Дунаєв, депутати «Опозиційного блоку» сєвєродонецької міської ради Ігор Бутков і Андрій Гавриленко, голова федерації профспілок Луганської області Валерій Черниш разом із своїми колегами йшли попереду колони, яка рухалася від будинку культури «Хімік» до площі Перемоги.

На площі перед будівлею обласної адміністрації учасники мітингу ухвалили резолюцію до Кабінету Міністрів, в якій виклали основні проблеми у економіці та шляхи їх вирішення. До них вийшов Юрій Гарбуз, який пообіцяв докласти зусилля в межах своєї компетентності до вирішення озвучених проблем.

«На жаль, Луганщина, — йдеться у резолюції, —  є лідером в Україні по заборгованості із заробітної плати, яка вже сягає більш, як 520 мільйонів гривень».

Отже, хто б із двох кандидатів не переміг у другому турі виборів, він має звернути увагу на складну соціально-економічну ситуацію в області і роботу обласної адміністрації в цілому, щоб чиновники рахувалися з думкою представників громадянського суспільства.

 Назаренко Роман.

Від редакції — стаття відображає винятково точку зору автора і не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається.

 

Добавить комментарий