Роль журналістики у формуванні громадянського суспільства. Досвід розвинених країн.

Академія української преси за підтримки фонду Конрада Аденауера провела у Сєвєродонецьку дводенний семінар із конфліктної журналістики. Своїм досвідом, як висвітлювати

Володимир Мостовий (ліворуч) і Пйотр Андрусєчко

події в умовах війни, з журналістами, представниками влади та місцевими жителями, які цікавляться суспільно-політичним життям, поділилися лектори президент Академії української преси Валерій Іванов, засновник однієї з найавторитетніших всеукраїнських газет «Дзеркало тижня» Володимир Мостовий та позаштатний журналіст «Газети Виборча» Пйотр Андрусєчко.

У листопаді минулого року місцева преса писала, як ці поважні у журналістиці люди проводили подібний семінар. Тоді вони зосередилися на стандартах у вітчизняній журналістиці. В цей раз багато уваги було приділено роботі міжнародних ЗМІ з приведенням прикладів, як вони висвітлюють події під час війн.

Валерій Іванов розповів про досвід Німеччини у створенні вільних медіа. У  цій країні після поразки у Другій Світовій війні за наполяганням антигітлерівської коаліції утворилися політичні фонди. Щоб не допустити повторення фашизму з його однопартійною системою, ці фонди займалися політичною освітою місцевих жителів. Одночасно з цим Британська адміністрація висунула жорсткі умови новому керівництву Німеччини, щоб у медіа не працювали люди, які раніше служили гітлерівському режиму.

Фінансування фондів йде з державного бюджету в залежності від того скільки місць отримала партія на парламентських виборах. Система побудована таким чином, що політики не мають важелів впливу на фінансування. Наприклад, найбільше фінансування отримує фонд Конрада Аденауера почесним головою, якого є Федеральна канцлерка Німеччини Ангела Меркель, тому що очолюваний нею Християнсько — демократичний союз (ХДС) має найбільше представництво. Проте Ангела Меркель немає відношення до фінансування.

Така система, коли журналіст не залежить від своїх власників у політиці, сприяє розвитку вільних ЗМІ. Це вплинуло на світогляд  німецьких журналістів, для яких критикувати своїх власників – це звичайна справа.

Пйотр Андрусєчко і Валерій Іванов

Як приклад, Валерій Іванов навів принципову позицію щоденної ліберально-консервативної газети «Frankfurter Allgemeine Zeitung», яка багато в чому поділяє цінності ХДС. Проте це не завадило газеті критикувати першого канцлера об’єднаної Німеччини Гельмута Коля, коли його у 1998 році звинуватили у

незаконному фінансуванні ХДС. Під критикою журналістів Гельмут Коль пішов із посади голови очолюваного ним із 1973 року ХДС.

Німеччина, яка пережила нацизм, відмовилася від практики створення партійної та державної преси. Згадану вище газету «Frankfurter Allgemeine Zeitung» заснував консорціум банків, який, щоб не допустити одноосібного керування, увів у керівництво чотирьох редакторів. Зараз тираж газети складає 350 тисяч примірників разом із електронними передплатниками.

Пйотр Андрусєчко до того, як працювати журналістом займався культурною етнологією і антропологією, викладаючи в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. Свою магістерську роботу він присвятив українській національній меншині в Польщі, досліджуючи схожість українців із поляками. Його цікавили проблеми кримських татар, корені сепаратизму русинів на Закарпатті, тому в своїй кандидатській дисертації на триста сторінок він проаналізував етнополітичну ситуацію в нашій державі після розпаду Радянського Союзу. Ще тоді у 2000-2005 рр, добре знаючи життя українців із середини, він почав писати для польських медіа.

Ще раніше Пйотр Андрусєчко слідкував за воєнним конфліктом в Югославії, де уперше побував у дев’яностих роках. У 2000 році він фіксував події у Придністров’ї, розуміючи, які серйозні зобов’язання у тій війні взяла на себе Україна. Заступником місії ОБСЄ тоді був польський генерал, який поділився з журналістом копіями документів за підписами Бориса Єльцина та інших посадовців.

Переломним моментом для Пйотра Андрусєчка стали події на Майдані, коли він зрозумів, що потрібно вибирати між наукою та журналістикою. Журналіст почав жваво висвітлювати події на Сході і в Криму, публікуючи по сім статей у тиждень для різних видань. Пйотр Андрусєчко не писав новини (для цього є агентства), а пропонував сам редакціям цікаві теми. Минуло 4 роки війни і польські ЗМІ охололи до українських подій. Пов’язано це, насамперед із тим, що перед світовою спільнотою виникли інші геополітичні виклики у Сирії та Північній Кореї. Польські журналісти зосередилися на внутрішніх проблемах своєї країни.

Серед багатьох видань, із якими співпрацює Пйотр Андрусєчко, він відмітив створену в 1989 році «Газету Виборчу». Її тираж у середині дев’яностих був одним із найбільших у Центральній Європі — близько одного мільйона примірників. Зараз її тираж складає 110-120 тисяч друкованих примірників і 150-170 тисяч електронних передплатників, які сплачують гроші за користування електронною версією. При такому невеликому тиражі газеті важко вижити. Її засновник холдинг «Agora SA», щоб не бути у збитку, окрім видавництва, займається рекламною справою та зйомкою фільмів з просуванням їх через свою мережу кінотеатрів.

Відповідаючи на запитання журналіста, як Польща змогла провести реформи, Пйотр Андрусєчко зазначив, що їх рушійною силою було зріле громадянське суспільство, яке формувалося тривалий час, гартуючись, під впливом різних протестів. Страйк робітників у 1956 році в Познані комуністична влада змушена була придушити за допомогою армії. Студентські заворушення у 1968 році розпочалися після цензурування владою спектаклю за п’єсою Адама Міцкевича «Дзяди».

Пізніше ці та інші протести вилилися в масовий профспілковий рух «Солідарність», який очолив Лех Валенса. Кілька мільйонів людей, які влилися в цей рух, представляли народну опозицію. У 1988 році комуністична влада, погодившись на проведення вільних виборів, пішла на поступки народній опозиції, яка потім трансформувалась у політичну партію. Громадянське суспільство в ті роки активно підтримувала католицька церков, яка на відміну від православної Московського Патріархату, стояла осторонь влади і надавала публічний простір для дискусій людям із різними точками зору, в тому числі, і атеїстам із метою об’єднати суспільство.

Громадянське суспільство підтримало на виборах «Солідарність», яка потім контролювала владу, щоб багаті люди не впливали на політичні партії, як це, на жаль, сталося в Україні.

На зрілість політичних еліт вплинула далекоглядна політика США, які створювали стипендіальні програми, щоб молоді керівники — комуністи навчалися за кордоном. За президентства колишнього комуніста Олександра Квасневського, який стажувався у США, Польщу прийняли у НАТО і Євросоюз.

Координатор проектів фонду Конрада Аденауера Олексій Доронін розповів, що від ситуації на Донбасі залежить майбутнє Європи. Керівництво фонду, розуміючи цю проблему, рішило відкрити ще одне представництво у Харкові, яке з початком цього року працює з громадою у Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській, Луганській та Донецькій областях.

За словами Олексія Дороніна, Німеччина у різних галузях набагато випередила Україну, тому, організовуючи заходи, доцільніше запрошувати експертів із постсоціалістичних країн, які мали схожий з українцями шлях розвитку.

Німеччина, яка із федерального бюджету фінансує фонд, зацікавлена, щоб її журналісти обмінювалися досвідом із українськими колегами для підвищення загального рівня медіаграмотності. У грудні 2017 року фонд підтримав проект по створенню Німецько-Української академії преси. У цьому проекті 8 молодих журналістів із Німеччини приїхали обмінюватися досвідом із студентами факультету журналістики Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Журналісти працювали у парах. Коли вони писали статті, то самі обирали тему, яка їх цікавить, консультуючись із досвідченими українськими та німецькими тренерами. Результатом співпраці став випуск німецько-українського журналу «50 градусів — історії зі Східної України», який поширюється партнерами фонду. Німецькомовну версію журналу можна почитати тут: http://jonamag.de

Відгуки.

Заслужений журналіст України Семен Перцовський:

— Це вже третій захід, на якому я з цікавістю слухаю Валерія Іванова та Володимира Мостового. Радує, що на семінар прийшли студенти –журналісти Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, які беруть у ньому активну участь. Для мене важливо

Семен Перцовський

було поспілкуватися з молоддю, яка хоче підвищувати свій фаховий рівень.

Разом із молодими журналістами ми випускаємо для професійно-технічної освіти обласну газету «Талісман». Це сімейна газета, яку, окрім молоді, читають батьки. Вона випускається за підтримки гранту ПРООН і поширюється ще й на непідконтрольну територію. Тамтешні люди узнають із газети новини, які відбуваються в українській освіті. У нас був випадок, коли сім’я з непідконтрольної території отримала газету з статтею про їх дитину, яка навчається в сєверодонецькому училищі. Дитина ще не приїхала додому, а інформація про неї уже дійшла до батьків, які тепер зберігатимуть цей номер. Паперова версія газети важлива для інтеграції непідконтрольної частини Донбасу в Україну. 

Головний спеціаліст управління стратегічних комунікацій Департаменту масових комунікацій Луганської облдержадміністрації Олександра Білецька:

Мені було приємно познайомитися з відомими журналістами – як теоретиками, так і практиками. Цікаво було послухати про особливості їхньої роботи. Оскільки моя діяльність пов’язана зі стратегічними та кризовими комунікаціями, я сподівалась отримати більше інформації щодо цього напряму. Цікаво було б дізнатися, як розвивається публічна дипломатія в Європі та її роль у громадянському суспільстві, враховуючи, що серед спікерів був науковець та іноземний польський журналіст. Мені було б цікаво почути, як медійники працюють зі стратегічним наративом, адже це важливий елемент комунікації, особливо в умовах інформаційної війни, яка зараз ведеться проти України.

Назаренко Роман.

 

Добавить комментарий